Кауфман Кауфман
Біографія Про ВлодКауфмана Виставки та проекти Акції, виставки Преса Відео

Мистецьке Об'єднання Дзига

ПРЕСА

Влодко Кауфман: “З мистецтвом, як з наркотою. Спочатку вставляє одна доза, а потім вже не вставляє. Треба збільшувати й збільшувати. А де брати? Траву де брати?”

(kava.lviv.ua – 2007p.)

 

Кауфман вражає з першого пострілу, та водночас може навіть не зачепити. Він епатує і лякає, одних заспокоює, а інших кидає в панічний піт. Він дожив в цьому місті до стану прижиттєвих легенд та встиг натворити на не один повний аукціон “Сотбі”. Розмова з паном Влодком відбувалася в кав’ярні “Під Клепсидрою”. Якраз в той час, коли у Львові все тануло, і вулицями котився потік мокрого бруду. Люди втікали з вулиць під укриття дахів і на запах гарячого: кави, вина, чаю. “Під Клепсидрою” була переповнена, ми присіли за стіл зі ще двома дівчатами і на записі інтерв’ю залишилися їхні голоси, а на папері лише коментар з приводу довгого бабрання дівчатами склянок з гарячим вином.

Влодкауфман: Я, наприклад, коли пив, то так пив, що аж пір’я летіло. В людей інколи в шафах бар є, - там все стоїть. Як на мене, є алкоголь, - його треба випити негайно, а потім шукати наступний.

А як тоді пляшки марочного вина 1845 р., які треба зберігати до якогось особливого дня?

Я ніколи не був гурманом алкоголю, вірніше не було часу, щоб оцінювати його якості. В ті періоди, коли я дуже пив, з алкоголем були певні проблеми і тоді пилося все, що має градус і все, що горить, а вже потім можна було помріяти про хороший алкоголь, про те що десь там, колись...

Тобто чи Шордоне урожаю 1925 р., чи одеколон “Саша” різниці не було?

До одеколону мене не донесло. Одеколон я не пив і курити не пробував, а наркотики просто боявся вживати.

Глядачі на виставках, дивлячись на рибні клепсидри та інші твори Кауфмана, мабуть, переконані, що без сторонньої допомоги іншорідних сил чи ішнорідних речовин певної якості та змісту це не робиться.

Алкоголь, - дуже добрий стимулятор. От ти робиш щось, потім починається криза і алкоголь в певній мірі знімає дах, рознапружує. Погано, коли алкоголь стає пріоритетним і встаючи зранку думаєш не про мистецтво, а про те, де знайти п’ятдесят грам. Просто все має мати міру. Якщо алкоголь вживати помірковано і з кайфом, - то це прекрасно. В мене був вибір: спитися або бавити себе в інший спосіб, - в даному випадку мистецтвом, не найліпший, звичайно, спосіб, ну але за відсутністю кращого маю цей.

Тобто живописом можна закодовуватися чи підшиватися?

Так, це для мене наркота, цілком серйозно, але не лише живопис. В мене віддавна вже немає конкретно визначеного жанру, в якому я працюю. Для мене пріоритетною є ідеологія, а не форма. Спершу ідея, а потім визначення жанру: одна ідея може бути живописом, інша театральною постановкою, ще інша геппенінгом, відеоартом, будь-чим. Для мене вже давно немає поняття жанрового окреслення як такого. Чого потребує ідея, тим цей проект і буде.

Чи легко Вас підсадити на ідею? До прикладу приходить в гості Жолдак і замість пляшки хорошого коньяку приносить ідею театральної постановки...

Я думаю, що Жолдак зміг би. Він і в Україні і в Європі є дуже серйозною постаттю. Хоча, наскільки я знаю, в Україні його не дуже люблять. Якби була нагода я б з задоволенням з ним попрацював, не знаю чи йому було б зі мною цікаво, але мені було б дуже цікаво.

Свого часу займалися сценографією.

Це і є зі сфери підсідання на чиюсь ідею. Я не займаюсь сценографією конкретно. Є люди, які дають певні матеріали, - текст п’єси чи постановки, і якщо я бачу, що в цьому тексті щось є, я берусь за це радо. Все залежить від двох показників: п’єса та режисер, це дуже важливо. От скажімо, я часто працюю з Кучинським, і з ним в мене є така неписана домовленість: “Кауфман не робить сценографію, він робить простір, на який його надихає драматургія, а Кучинський уже в цей простір, якщо він його влаштовує, в’їжджає з своїми черговими фійолами. Для мене театр не важливий, як самодостатній жанр це радше можливість реалізації для людини, яка любить геппеніги чи перформенси. Так були зроблені “Чекаючи на Годо”, “Добрий бог Манхеттену”, “Посеред раю, на майдані”, ще була дуже добра робота з Кучинським “Наркіс” за текстом Сковороди.

В постановці “Добрий бог Манхеттену”, коробки-хмародери виглядали досить дивно. Це був стьоб?

Речі, які я роблю, на перший погляд можуть здаватися стьобними, а, насправді, це всього лиш обмеження для реалізму. Для мене чарівна упаковка, як самодостатній твір, нічим не гірша ніж шедеври архітектури на Бродвеї. Упаковка мене надихає. Хоча, знову ж таки - там величезна доля іронії. Я стібаюся, виставляючи коробку над хмарочосом чи дивлюся на хмарочос і балдію від того, яка це прекрасна коробка. Сценографія “Добрий бог Манхеттену” – це таке собі “лєго”, де є можливість для кожного побавитися коробочками і те що гігантський Манхеттен перетворений на мікросвіт дає можливість побути богом цього Манхеттену. Але зараз я лише намагаюся пояснити чому я взявся за таке трактування, а не інакше. Моє трактування, – це не відповідь, це пропозиція. Мене дуже тішить, коли після таких вистав хтось каже: “Ой, а ти там так класно зробив, така ідея цікава”.

Сценографію якої вистави хотілося б зробити?

Я завжди хотів зробити ультра авангардну постановку “Ой, не ходи Грицю” чи “Наталка-Полтавка”. Я коли їх читаю, то мене завжди тягне по-іншому на них подивитися. В самому тексті українських класичних водевільчиків дуже багато можливостей інших поглядів та іншого бачення. Текст, який дає таку можливість мені дуже подобається. З цього погляду дуже важко було працювати з “Очікуючи на Годо”, тому що там все написано що за чим має бути на сцені.

Чи взялися б Ви бахнути в центрі Києва якусь груду бетону і металу на зразок “Символу України” чи “Родіни-матері”?

Звичайно, якщо мені пасуватиме ідеологія замовників, інакше я просто відмовляюся. А такий проект я зроблю. Питання: “Чи втілять його потім?” Для мене неважливо навіть хто замовляє: мінкульт чи колега.

А якщо крутий дядько на джипі захоче замовити собі водоспад від Кауфмана?

Запросто. Справа навіть не в грошах, а в можливості реалізації ідеї. Дуже часто бувають ідеї та їхнє втілення неможливе через те, що немає грошей. Коли якийсь дядько щось замовляє, то чому б і ні. Правда дядьків таких зараз небагато, можливо стане трохи більше, а не лише один Пінчук. Проблема в тому, що для більшості багатих людей сучасне мистецтво чи як модно казати “contemporary art” – це відвисання, витребеньки, панти, гламур. І тому до самого мистецтва не доходить. Але все потрохи здається змінюється.

І справа навіть не в людях з баблом, а усвідомлення, що ці люди зі своїм баблом можуть посприяти чомусь, чого вони поки що не розуміють. Є ж речі, яких я не розумію. Але такі люди, з баблом, вони переважно кажуть як Ленін: “Якщо я не розумію, то значить це фігня”.

Виставка “Карпаторозділ”, яка планується, що це буде?

Це проект, який я виношував три роки. Працюючи над ним, я ним усвідомив, що я вже давно не був від так чогось залежний. Він складний за виконанням: там будуть і елементи живопису, і інсталяції, і перформенсу. Цей жанр, в якому я працюю, окреслюю загальною назвою – видиво. І таких видив протягом півроку планую зробити три: два авторські і один з молодим львівським фотографом Юрієм Дячишиним. Хоча можуть з’явитися цілком несподівані проекти, які можуть мене серйозно захопити, як от проект з Іздриком, який цілком випадково народився і ми його збираємося тепер випустити на сайт.

Кауфман, як торговець видивом, чи не плануєте започаткувати своє креативне агентство?

На превеликий жаль, більшість з того, що я роблю, неможливо продати. Плюс до того, я сам не зможу провадити креативне агенство. Як тільки почну займатися адмініструванням то це буде крах. Для мене сама ідея свого креативного агентства є неможливою, оскільки креатив є явищем не прогнозованим, а творення якоїсь сталої інстанції потребує сталості та регуляції, а в мене цього немає. Мені може здаватися, що сьогодні є повно ідей, а завтра наступає повна дупа, порожнеча.

Під якою зі своїх робіт ви можете підписати “instant classic by Kaufman”?

Такої насправді немає. Є щось, що подобається більше, є щось, що менше. Та й загалом, все, що я показував людям, було не таке вже й погане. Разом з тим, будь-який проект, який я зробив він мене завжди влаштовує на відсотків 20-15. І це добре. Загалом ідея, яка йде до свого втілення вариться-вариться і постійно змінюється, в певний момент її треба знімати, бо так можна варити до безкінечності.

Чи можливо, що Кауфмана ще за життя показуватимуть студентам Академії Мистецтв, як зразок і чи, можливо, що Кауфман читатиме лекції?

Це не скоро буде. Мені розповідав один студент, що в коледжі ім. Труша, колишній директор, побачивши одну роботу, верещав: "Я не допущу тут кауфманізму!" (Сміється) Будь-які тусовки чи святкування пов'язані з ювілеєм того ж коледжу ім. Труша, де я виріс, завжди обминають мене. Не запрошують. Видно, вони ще взагалі не доганяють, що в цьому училищі вчився сам Кауфман і що його хоч трохи треба поважати.

Скоро Ваш ювілей.

“Карпаторозділ” і буде якраз святкуванням мого п’ятдесятиліття. Це, чесно кажучи, збіг, але приємно. А сама дата, - то навіть трохи лячно. Просто з часом все менше речей, які вражають. Як з наркотою, спочатку вставляє одна доза, а потім вже не вставляє. Треба збільшувати й збільшувати. А де брати? Траву де брати?

Ви боїтеся того моменту, що подивитися на чергову свою виставку, і скажете: “Все”?

Все капєц. Боюся. Це найстрашніше, що може бути. Я десь читав красиву легенду про скульптора Майоля. До нього зайшов колега, коли той сидів біля скульптури і плакав. Колега питає: “Ти чого плачеш?” Майоль йому каже: “Я дивлюся на свої скульптури і не бачу вад” Колега: “Так чого ж ти плачеш, то ж класно” На що Майоль відповів: “Нє, то не класно, то капєц.”

Як людині, яка не народилася у Львові вдалося прижитися тут?

Я мови не знав, говорив суржиком, оскільки народився в Казахстані. А коли приїхав до Львова, то зрозумів, що я вже звідси не виберуся. Все, що в мене з творчістю пов’язане, все зроблене у Львові. Я собі не уявляю чи я б зміг творити в Києві. Я можу виїжджати, але Львів то база, звідки йде енергія, база яка заводить і на яку я повертаюся.

В якому місці у Львові Вам приємно бути?

Там, де я ще не був. Мені приємно блукати Львовом і відкривати місця, повз які купу разів проходив, але не помічав їх. Особливо люблю залізти в промислову зону і знаходити цікаві будиночки, класну таку сецесію, яка заслуговує на більшу шану. Дуже прикро, що воно все зникне, тут в центрі не можуть дати собі раду, не те що там десь. Ще люблю відкривати якісь деталі в будівлях, біля яких я сто разів проходив, а потім дивуюся, чому я цього не помічав?

Кауфман любить каву?

Я в певний момент пив каву неймовірними дозами, 10-15 кав то було нормально. Перестав пити, бо таке пиття кави почало шкодити здоров'ю. Тепер п'ю чайочки з медом, зараз полюбляю зелені чаї. З тих умовностей, які я собі створюю я вибираю ті, які можуть зімітувати кайф. Це все так: куриво, чаї, кава.

Як ставитесь до фрази: “Митець повинен були голодним”?

То як кому. Хтось ситий добре робить, хтось голодний. Саму фразу спродукував совок. Але треба запитати себе, що потрібно для роботи? Якщо потрібно побухати то нічого тут не зробиш, значить треба бухати. Митець повинен слухати себе. Деякі кажуть, що треба приходити в дев’ятій ранку і до восьмої вечора працювати-працювати. Більшої бздури я не чув. Хочеш працювати, то працюй, хочеш їсти – відійшов від мольберта і готуєш яєчню. Правда треба розмежовувати творчу кризу і лінь.

Яке було Ваше останнє сильне враження від мистецького твору?

Останнім був фільм якогось фінського режисера. Я не думав, що фіни можуть так знімати. “Догвіль” мене колись потряс. Я дуже люблю такі речі, коли ти дивишся і думаєш: “Як він, зараза, зміг таке придумати”. І таким авторам я по-доброму заздрю.

 

Андрій Андрушків

http://kava.lviv.ua/person/index.php?id=1196