Кауфман Кауфман
Біографія Про ВлодКауфмана Виставки та проекти Акції, виставки Преса Відео

 

Мистецьке Об'єднання Дзига

Журнал ЧЕТВЕР

Интерактив, мультимедия

Про ВлодКауфмана

CV Кауфмана | ЗАВАНТАЖИТИ |

В 2000-х роках в українському дискурсі у черговий раз з’явилися дискусії про природу сучасного мистецтва, його проблематику та естетику. І це знову засвідчило про певний світоглядний розділ між митцями старшого покоління та молодими художниками, творчість яких часто не вписується в контекст модерного чи постмодерного мистецтва. Як каже Андрій Сидоркін про молоде українське мистецтво: «кілотонни художньої продукції, що звисають зі стін київських арт-галерей – це порожня мова, нетравматична, необов’язкова, така що не враховує істинного бажання як відправної точки, нічого не приховує і нічого не відкриває. Невиразне бурмотіння». На тлі такого порівняння мистецтво художників 1980-1990-х (я радше говорю тут про нон-конформістів) – це часто особливий, глибокий та особистий «роман», який переростає у розмову із собою. Багато з цих художників виросли на традиції високого модернізму, проте їм довелося жити в розбурханий період змін, який важко було сприймати без іронії чи самокритики. Одним з таких авторів, який перейняв модерну парадигму мистецтва і відійшов від академічного середовища, проте виразно вирізняється від молодих авторів є Влод Кауфман, художник жесту, перфомансу, інсталяції та дії.

Влодко Кауфман

Його теми не стосуються WEB 2.0 ідентичності у мережі, чи маніпуляції свідомості – вони радше старомодно модерні: наскрізний життєвий спогад про сосну, рибу та грушу, яких не було у степовому Казахстані, де виріс Влодко. Метафорично – це ліс, вода та плід, які приносять не обов’язково лише пізнання, а й задоволення. Звідси постійне бажання зрозуміти ці феномени/стихії, або стосунок до них людини. Знову ж таки звідси виникає потреба осмислення феноменології дерева, риби чи груші, і спроба відтворити їх не засобами образотворчого мистецтва а радше способом вирощування, створення – подібно як це відбувається у природі. «Я не малюю, я вирощую» – каже Влодко, – «так само як кільця нашаровуються в дереві, так і я накладаю і накладаю все нові і нові шари матерії і значень». У цьому випадку мені пригадується Йозеф Бойс із його референціями до особистісних метафор (жиру, шерсті, меду чи пір’я) у мистецтві, а також відчуття тупикового відчуження сучасної людини від природи і спроба увійти в неї по-новому, на шаманському рівні. Як і Бойс – Влодко є художником перфомансу (одним з найбільш цікавих українських художників цього жанру), і багато з цих перфомансів – це своєрідні шаманські експресії, які вибудовують чи повертають відчуття того, що колись було втрачене людиною і що вона постійно прагне знайти/повернути. Навчаючись у природи, він приносить у мистецтво розуміння того, що мистецтва немає – є лише творення, нарощування, вирощування, множинності та перетворення – усе як у природі. Що відрізняє Влодка від Бойса, так це соціальний активізм, чи месіаністська риторика, яка вирізняла німецького художника. Влодко Кауфман належить до числа українських художників, які не надто піклуються про поширення своїх ідей, про рекламу чи продавання себе, і радше творять у дусі шестидесятників: мистецтво, яке, переважно, мало кому потрібне. Як мало кому потрібний Флуксус чи летрізм, чи інші авангардні напрямки, які вже стали класикою мистецтва.

Влодко Кауфман і Сергй Савченко

Творячи своїми множинностями мистецькі серії, як «карпаторозділ», «птахотерапія» чи «живиця», Влодко виразно окреслює свою парадоксальну онтологічну прихильність до естетики Флуксуса, високого модернізму та особистісних рефлексій не лише як мистецтва, але й як життя. Чи його мистецтво має справу з репрезентацією реальності, чи з творенням останньої, чи це щось інше? У 2010 році VI Бієнале сучасного мистецтва у Берліні йшла під промовистим титлом «що таке реальність» і «чи вірите ви у неї»? У цей же час Тиждень актуального мистецтва у Львові мав назву «абстрактне vs реальне». Ще можна назвати ряд проектів, які в чергове порушують тему реальності і репрезентації, особистого і соціального, мистецького і популярного. Влодко не ділить ситуацію на реальність та її «репрезентацію», копію чи відтворення. Він радше весь час перебуває в реальності і його твори є продовженням останньої, фактично він творить за тим же принципом як і хаос переформовується у впорядкованість в нашому всесвіті. Якщо знову згадати Бойса, який вважав, що завданням мистецтва є перетворення життя на мистецтво, а людей на художників то Влодко його нагадує, бо перетворює дійсність під себе, не малює а вирощує, не конструює а формує видиво, не репрезентує – а переживає.

Тут важливе розуміння елементів естетики Кауфмана: множинності, нарощування-вирощування, видиво. Множинності творів, які переважно стосуються певної теми (дерево, птаха, живиця) не мають завершення. Часто їх навіть неможливо розділити на окремі твори, бо це зчеплені фізично, зв’язані емоційно рапортні (чи хаотичні) серії, які не завершаться після виставки і не робилися для експонування чи продажі – це твори в собі, які мають внутрішню логіку і існують окремим світом. Вирощування – це спосіб створення цих світів, в якому Кауфман уникає інструментів репрезентації (він фактично не користується пензлями та іншими засобами, а накладає фарби більш скульптурно) і творить об’єкт тривалий час, накладаючи і накладаючи, продряпуючи чи перетворюючи первинні шари аж до виснаження. Видиво – це теж елемент естетики Влодка, який полягає в тому, що твір мистецтва є своєрідним синкретичним утвором, який нагадує театр (варто згадати видиво еко-театру в лісі біля кордону з Польщею, де Влодко поставив дерево у тотальний фокус споглядання). Поняття «видива» близьке до первісних мистецьких форм, де немає чіткого розділу на дію, жест, форму, матерію, зміст с вони радше формують одне складне тіло.

Не можу сказати, що художня мова Влодка провокативна, проте вона зачіпає своїм особистісним настроєм, він іронізує, але майже непомітно, – тут радше можна говорити про певну тотальну терапію. Його мистецтво має ефект первинних енергій, нагадує колядку, слова якої ти вже давно забув, але спів якої дає відчуття повернення світу цільності і завершеності. Його дерева відрізняються від лісових лише тим, що належать світу мистецтва – все решта там, в творі: енергія, логіка, нелогічність, дивність. Він дивується силі природи, її здатності дивувати і прагне, майже по-романтичному, повернути природу людині, а людині – природу. Він творить своєрідне не-мистецтво, яке є дуже мистецьким, реальність, яку без перебільшень можна назвати художньою.

Богдан Шумилович, історик мистецтва